найпростіші ознаки літературної мови
Ва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності. Державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією. Поняття літературної мови. Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу.
Українська національна мова існує літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо - матеріальній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Унормованість – основна ознака літературної мови, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання. Літературна мова - це унормована, загальноприйнята форма національної мови, що має розвинену систему стилів, наявність усної й писемної форм багатий лексичний фонд. Найголовніші ознаки літературної мови. унормованість; - стандартність; - наддіалектність; - поліфункціональність; - стилістична диференціація; - наявність усної і писемної форми. Стиль – це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики). Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання. У сучасній українській літературній мові нині виокремлюють такі функціональні стилі. Науковий, офіційно - діловий, публіцистичний, художній, розмовний (стиль побутового мовлення), конфесійний, епістолярний. Повідомляти про поняття про стиль мови та мовний стиль. Поняття літературної мови та її норми. Літературна мова — варіант загальнонародної мови; загальнонаціональна мова, оброблена майстрами (письменниками, науковцями, митцями, учителями та ін. ), відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу.
Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання. Літературна мова — це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, шо пояснюється специфікою функціонуван літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо - матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. (приведіть приклади використання літературної мови. ) літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культур літературна мова - це мова офіціальноделових документів, письмово - побутового спілкування, шкільного навчання, мова науки, публіцистики, мова художньої літератури, всіх проявів культури, що мають словесну форму вираження. Літературна мова - категорія історична. Він може обслуговувати не тільки націю, а й народ. Між літературною мовою нації і народності існують, проте, відмінності, які пов язані як з характером використання мови, сферою його поширення, так і з характером його походження літературна мова – це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень). Мовна норма – це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі. Лексична норма – це відбір словесних засобів які сприяють встановленню певного мовного стилю. Сучасної української літературної мови. Українська національна мова являє собою історично складену мовну спільність, що об єднує всю сукупність мовних засобів українського народу, в т. Діалекти, професійну, розмовну мову.
Вищою формою української національної мови є літературна мова. Вона розвинулась на основі писемної форми загальнонародної мови в процесі історичного розвитку.
Загальнонародна мова це сукупність усіх слів, граматичних форм, особливостей вимови людей, що розмовляють українською мовою як рідною. У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови. Розрізняють норму безваріантну (напр слово земля вимовляють із наголосом на останньому складі) й варіантну (напр паралельно вживаються форми (у) цвіті й (у) цвіту). Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Наявність норм літературної мови, однак, не заперечує паралельного існуван літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова характеризується такими ознаками найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених мовних норм, - найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи. Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відміну від територіальних діалектів, функціонує без будь - яких обмежень на всій території україни. Найістотніші ознаки літературної мови. Мовні норми, їх типи. Мова – це “характерний для людського суспільства специфічний вид знакової діяльності, який полягає у застосуванні історично усталених у певній етнічній спільноті артикуляційно - звукових актів для позначення явищ, об’єктивної дійсності з метою обміну між членами спільноти інформацією” (українська енциклопедія, 2000). Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми. Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально - виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості носіїв мови. Мовною нормою виступає будь - яке мовне явище – звук, сполучення звуків, морфема, значення слова чи фразеологізму, форма слова, словосполучення і речення, – що сприймається як зразок. Мовні норми є обов’язковими для всіх її носіїв. Наприклад, чергування звуків д – дж, с – ш та інших у дієсловах 1 - ої особи однини теперішнього часу.
Сидіти – сиджу, ходити – ходжу, писати – пишу, тесати – тешу, текти – течу, пекти – печу є нормативним. Це одна з морфологічних норм української мови. Орфоепічна правильність мовлення. Висо наявність норм літературної мови, однак, не заперечує паралельного існування мовних варіантів, тобто в межах норми можуть існувати варіанти, які не порушують системних відношень мовної одиниці. Серед варіантів розрізняють. нейтральні, тобто які не обмежені вживанням лише в певному функціональному стилі. Наприклад, форми давального відмінка іменників директорові – директору, товаришеві – товаришу; особові та безособові синтаксичні звороти, напр. Робота закінчена – роботу закінчено тощо; - стилістично забарвлені, тобто які співвідносні з певними стилями мови. Нова українська літературна мова. Xix століття розпочала свою стилістичну розбудову з одного функціонального стилю мовлення – а) епістолярного; б) розмовного; в) публіцистичного; г) конфесійного; ґ) художнього. Про який стиль мовлення йде мова. Один з найшироковживаніших серед усіх стилів мовлення, адже він забезпечує потреби суспільства, пов’язані з політикою, адміністративною та господарською діяльністю, відзначається пропагандистським характером. Особливу увагу зверніть на жанр вашого майбутнього твору та пригадайте його основні ознаки. Співвідношення понять. Загальнонародна мова, літературна мова, діалектна мова. Діалектна основа сучасної української літературної мови. Літературна мова - це мова, яка унормована всенародною практикою мовленнєвого спілкування, впорядкована, опрацьована письменниками, вченими, громадськими діячами, іншими верствами інтелігенції. В обох формах (писемній та усній), в усіх стилях і жанрах свого вияву вона єдина для кожної окремої нації, народу, для всіх, хто має в ній потребу і постійно послуговується. Літературну мову характеризує її над діалектне використання – найтиповіше, соціально найпотрібніше і найумотивованіше.
Види літературних мовних норм. Орфоепічні норми - це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовлення. Дотримання цих норм забезпечує безперешкодне сприймання виголошеного тексту, а також унеможливлює спотворення змісту слів і речення в цілому.
Наприклад, у реченні. Грип - це інфекційне захворювання ніхто не сплутає слово грип зі словом гриб. Однак оглушення кінцевих дзвінких приголосних основи, на жаль, - поширене явище українського розмовного мовлення, якого слід уникати. В іншому разі ми ризикуємо бути смішними, коли, вживаючи, наприклад, слово мі стилістика української мови. Підручник - літературне місто - онлайн - бібліотека української літератури. Освітній онлайн - ресурс. норма властива кожній національній літературній мові як основна і необхідна умова її існування. Вона належить до мовних універсалій. Норма властива кожній національній літературній мові як основна і необхідна умова її існування. Норма як загальномовна категорія — це історично сформований і суспільно усвідомлений стандарт, вироблений літературною традицією, який регулює мовленнєву діяльність у її типових функціонально - комунікативних різновидах. Літературна мова - спільну мову писемності того чи іншого народу, а іноді декількох народів - мова офіційно - ділових документів, шкільного навчання, письмово - побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що виражаються у словесній формі, частіше писемній, але іноді і в усній. Ось чому розрізняються письмово - книжкова і усно - розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення і взаємодія яких підпорядковані певним історичним закономірностям. У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови. Наявність норм літературної мови, однак, не заперечує паралельного існування мовних варіантів, тобто в межах норми можуть існувати варіанти, які не порушують системних відношень мовної одиниці. Мова – найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. Мова – суспільне явище, що виникає, розвивається, живе і функціонує в суспільстві. Форма існування мови – мовлення, тобто різноманітне використання мови в усіх сферах громадського та особистого життя. Державною мовою в україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу.
Літературна мова характеризується такими ознаками. Унормованість – чіткі, обов’язкові правила вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій. Мовне законодавство і мовна політика в україні. Літературна мова –це вищий рівень вияву національної мови, унормована з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії форма загальнонародної мови, якій властиві багатофункціональність, унормованість, стандартність, автохтонність, уніфікованість, розвинена система стилів. Ознаки літературної мови. 1) наявність писемності (можливе й виникнення усним шляхом у формі заучуваних фольклорних або сакральних текстів, як, наприклад, водійська мова, проте використання такої мови обмежене, а її саморозвиток украй ускладнений); 2) унормованість (кодифікація); 3) загальноприйнятість, тобто загальнообов’язковість норм; 4) поширення на всій мовній території, а не на окремій її частині, отже – над діалектний характер; 5) розгалужена стилістична диференціація; 1 2 3 4.
Коментарі
Дописати коментар